За тополями високими

                                                     Заховалося село,

                                                     Айстрами й жоржинами

                                                     Влітку розцвіло.

За ставками із осокою,

Там дитинство відгуло,

І кохання в полі з маками

Перше у житті було.

                                                      Верби на світанку росами

                                                      Умиваються щодня,

                                                      Влітку стиглими колоссями

                                                      Посміхаються поля.

Щедрістю до серця горнеться

Рідна моя сторона.

Степовою краю горлиця –

Олександрівка моя.

                                                    Завітайте люди добри

                                                    Стрінуть хлібом – сіллю тут.

                                                     Келихи по вінця повні

                                                     В кожний хаті вам наллють.

 До світанку у садочку

Все щебечуть солов’ї.

І душі дарують спокій

у Олександрівці моїй.